Головна | RSS
Меню сайту
Преса
Статті [12]
Головна » Статті » Статті

Бути патріотом на чужині легко

Лілія Коструба народилася в місті Золочів, що на Львівщині. Закінчила Львівське державне музично-педагогічне училище та Львівську консерваторію ім. М. Лисенка у класі сольного співу доцента Т. Карпатської та камерного співу проф. М. Логойди. Від 1990 р. – солістка Львівської філармонії (сопрано). Вона учасниця низки фестивалів, виступів в Україні та за кордоном. Концертний репертуар співачки – широкий і різноманітний, включає оперні арії, твори кантатно-ораторіального жанру, романси, обробки народних пісень. Це музика європейських композиторів доби бароко, віденських класиків, австро-німецьких романтиків, французьких, іспанських, польських, російських композиторів.

Усі твори пані Лілія виконує мовою оригіналу. Так, у її виконанні з успіхом відбулася низка сольних програм, більшість з яких – у різних концертних залах Львова. Серед них: “Концерт із творів композиторів Іспанії”, “Пісні Ф. Шопена”, “Романси та арії В. А. Моцарта”, “Нев’янучі шедеври Дж. Верді”, “Славетній Соломії” та інші.

У нашій розмові з цією справді непересічною людиною з великою та відкритою душею – про складнощі виступів та організацій концертів у Львові, тонкощі “зіркової” професії, про дещо зовсім сокровенне та раниме...


Бюрократія та музика

– Вас знають як невтомного організатора багатьох концертів. Наскільки важко організувати виступ, особливо у Львові?

– На честь 40-річчя свого заснування, з 3 по 26 серпня, два ансамблі танцю школи “Барвінок “ і “Любисток” (у складі 48 танцюристів) планували здійснити благочинну поїздку містами України. Учасники ансамблю походять із родин, чимало яких мають коріння у Львові та його околицях, отож їм хотілося виступити в атмосфері родинного кола. Танцюристи вже двічі побували в Україні, але жодного разу не виступали в нашому місті. За моєю порадою художній керівник школи Федір Даниляк написав листа голові ЛОДА М. Кметю з проханням сприяти благочинному виступу колективу у Львові. Але, на жаль, це була лише втрата часу (майже два місяці). Тому задля того, щоб концерт усе-таки відбувся у Львові, за його організацію мені довелося взятися самій.

Не новина, що влаштувати концерт у Львові в літню пору, в час відпусток і ремонтів – майже неможливо. Ніхто з концертних агенцій і знайомих адміністраторів, яких я просила, не хотів навіть братися за це. Нині сподіватися на спонсора марно. Я сама оббігала близько п’ятнадцяти підприємств, аж поки мені допомогли. П’ять. Плюс репетиції, узгодження сценарію, преса, реклама (сама була дизайнером афіші), власноруч шила на концерт нову сукню (як і більшість свого концертного одягу). Перед початком і під час концерту були казуси, які я теж мусила вирішувати, на концерті немало співала. Тож, звичайно, була втомлена. І щаслива, що, попри всі негаразди, ще раз вдалося підкорити львівського глядача. Його “браво” допомагало та підбадьорювало.

У Львові дуже важко ставити концерти, бо публіка тут вибаглива та прискіплива. Вона високо інтелігентна, але водночас (або саме тому) страшенно вимоглива. У Львові ти або дуже сподобаєшся глядачеві, або тебе просто не сприймуть, тут немає серединки. Люблю виступати у Львівській музичній академії. Кожен виступ у її стінах змушує підніматися на вищий рівень, адже там не просто слухають музику, її “фільтрують”, оцінюють твою майстерність.


Зіркові секрети магічності сцени

– Щоб вийти на сцену мабуть необхідно переступити через людські можливості. Як вам це вдається?

– Треба отак себе зібрати (артистка вирівнює спину, глибоко вдихає повітря і спокійно продовжує далі, – “Газета”), відійти від усього буденного й забути про все, крім сцени та свого глядача. Тому я в шаленому темпі, за десять хвилин, зробила зачіску, нанесла макіяж, одягнулась і, почувши своє прізвище, вибігла на сцену. А вже на сцені зі мною відбуваються дивні метаморфози, а в інших складається враження, наче я до того дуже гарно відпочила. Але скількох зусиль мені це вартувало…

– Публіка допомагає в реабілітації?

– Так. Коли тебе тепло приймають, це надзвичайно допомагає. У травні в мене був концерт до Дня батяра на площі Ринок. Перед цим я тиждень пролежала в ліжку з високою температурою. Та на сцені ніби й не було ніякої хвороби, і глядач нічого не зауважив, лише колеги знали. Зате після концерту “дохворіла” по повній програмі.

Знаєте, ще змалечку я хотіла стати артисткою. Чому? Бо з кожним виходом на сцену потрапляю в інший світ, значно кращий. Усі життєві труднощі, непроста буденність, що були до того, стають ніби сном. На сцені почуваюсь, як на небесах! Коли співаю та бачу, як люди співають і співпереживають зі мною, ловлять кожен звук і навіть подих, у мене ніби відкривається нове дихання.

– А у вас є якісь талісмани?

– Так. Мій син Орест. Дуже люблю, коли він сидить у залі. Він завжди переживає за мене, бо чудово все розуміє. Він мій найперший критик і порадник (до речі, син пішов маминими слідами, зараз вивчає фортепіано у львівській спеціальній музичній школі ім. С. Крушельницької, – “Газета”).

– Що найскладніше у вашій професії?

– Я навіть не можу сказати, що найскладніше. Коли хочеш бути на високому професійному рівні, немає нічого легкого. Починаючи з підготовки до концерту й закінчуючи вже виступом на сцені.


Ностальгія за вічним і чистим

– Так, справді, ідея та мотивація гідні подиву та захоплення, але чому зали львівської філармонії й театрів пустують?

– Нині дуже багато апатії та байдужості до всього, зокрема й високого мистецтва. Матеріалізм давно взяв гору над духовністю. Дивує, що ще є глядач, якого приваблює лише попса. Та на неї купуються здебільшого заможні люди. Напевно, їм потрібні простіші речі (мелодія на кількох нотках), бо складнішого вони не розуміють. На наші філармонійні концерти ходять люди із середнім статком, але з глибшим світоглядом, багатшою душею. Та й в Оперний ходять здебільшого просто помилуватися красою архітектури, а не поринути в чудовий світ опери чи балету. Пригадую, колись дітям видавали спеціальні абонементи для відвідування театрів. Їх примушували ходити в театри, мистецькі галереї. Зараз, на жаль, цього немає.

– Як убереглися від спокуси виїхати за кордон, де кращі умови праці для солістів?

– Ніколи не мріяла працювати за кордоном, хоча там є родина. Всюди добре, але вдома найкраще. Надто вже багато людей виїхало за кордон, а хто ж залишиться тут? Заради чого залишати Україну? Заради кращого життя та достатку? Скільки наших людей на чужині, маючи величезні багатства, нещасливі. Я люблю Україну, свій край, свою землю, саме тут хочу відро­джувати рідну українську культуру. А це значно важче, ніж бути патріотом на чужині.

Розмовляла Оксана Жила



Джерело: http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/08/29/33813/

Категорія: Статті | Додав: OREST (06.11.2008)
Переглядів: 760
Пошук
Посилання
Сторінка на Фейсбуці
Статистика
Copyright Liliya Kostruba © 2018